ПІСЛЯ НАС – ХОЧ ПОТОП: ЗА ТАКИМ ПРИНЦИПОМ РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ ПРОБЛЕМИ КИЇВСЬКОГО МОРЯ
27 грудня, 2011
Віктор ПОНЕДІЛКО, журналіст.
Останніми тижнями в столиці активно циркулювали чутки про те, що внаслідок землетрусу (який мав статися начебто мало не під Києвом) впаде земляна дамба і води Київського моря рушать справжнім «цунамі» на лівобережні райони столиці, змітаючи все на своєму шляху…
Автори цієї чергової «страшилки» називали конкретну дату, коли це повинно було здійснитися, й деякі кияни навіть телефонували до відповідних інстанцій, з’ясовуючи, чи не варто часом пакувати валізи. Відтак з’явилися офіційні роз’яснення, а згодом тихо-мирно минув отой «день Ч» і на обох берегах Дніп-ра знову запанував спокій (принаймні щодо загрози з боку Київського водосховища). Хоча, здавалося б, над самим цим явищем таки варто задуматися й зробити нарешті якісь висновки
Черговий прогноз гарантує «цунамі»
Головним «глашатаєм» глобальної катастрофи виступав давно відомий киянам представник так званої незалежної групи вчених Василь Кредо. Він, до речі, вже понад півтора десятиліття «спеціалізується» на цій темі, кожного року під тим чи іншим приводом віщуючи киянам чергову трагедію. От і цього разу на вечорі пам’яті жертв Куренівської трагедії пан Кредо оголосив: «Якщо внаслідок якої-небудь події постраждає Київська ГЕС чи станеться навіть невеликий землетрус, то земляна дамба тридцятикілометрової зони зруйнується. Ії аварійність становить 93 відсотки. Тоді на Оболонь і Троєщину, Україну і Європу з вод Київського моря хлине радіоактивне цунамі. Територія, на якій осяде радіоактивний намул, реабілітації не підлягатиме в найближчі тисячу років»,
Загалом, наш доморощений оракул напрогнозував Києву – долю Помпеї, а Україні в цілому – «перспективу» Атлантиди. Зокрема, за його розрахунками, у випадку прориву дамби Оболонь гине під чотириметровою хвилею приблизно на третій хвилині, Троєщина – на п’ятій, Поділ – на десятій… Жертв (для круглого, очевидно, рахунку) – «порядка 100 тисяч».
Втім, нічого нового й на цей раз пан Кредо киянам не повідомив. Скажімо, як і п’ять, і сім років тому, в його передбаченнях фігурують все ті ж «93 відсотки» аварійності дамби. З’явився хіба що додатковий аргумент. Щоб якомога сильніше залякати киян і загалом українську спільноту, незалежний вчений наголосив: у випадку катастрофи може постраждати навіть резиденція Президента в Міжгір’ї! На що прес-служба «Укргідро-енерго» не могла, звичайно, не відреагувати: «Ми втомилися спростовувати повідомлення цієї організації про те, що скоро дамбу прорве і нас затопить, – заявили у відомстві. – В результаті неодноразових перевірок інспектори і вчені прийшли до висновку, що Київська ГЕС перебуває в робочому стані і не являє жодної загрози».
Тут і нам начебто варто було б поставити крапку. Принаймні до чергового «наврочування» радіоактивного цунамі й відповідних офіційних спростувань. На жаль, питання значно серйозніше, ніж уся ця видима гра довкола Київського моря.
У нас в запасі є ще півстоліття?
Наш власний гіркий досвід вчить, що ніколи не можна легковажити будь-якою (в тому числі й уявною) загрозою. Тим більше такою, про яку лунають заяви ще з 80-х років і не лише в Україні, а й на міжнародному, так би мовити, рівні. Однак на сьогодні чи не єдиним результатом цієї епопеї, що нагадує пін-понг («страшилка» – спросту-вання), можна назвати хіба що поширення на дамбу та греблю Київського водосховища спеціального охоронного режиму, встановлюваного з огляду на розповсюдження світового тероризму. І неспроста!
В квітні 2005 року до чергової частини Вишгородського райуправління міліції зателефонував невідомий і сповістив, що поряд з дамбою (!) розташовано 40 рефрижераторних вагонів, завантажених вибухівкою. Здійнялася паніка: невідомий погрожував вибухом, якщо не буде негайно звільнений із СІЗО один із представників політичної сили, що програла тоді президентські вибори. Зрештою, так і невідомо досі, діяв той шантажист із політичних переконань чи за гроші, але ним виявився… начальник відділу боротьби з організованою злочинністю (!) управління МВС на Південно-Західній залізниці.
Було, звичайно, порушено кримінальну справу. Але сам факт, що в цю зону можна просто так загнати залізничний ешелон, свідчив про критичний рівень безтурботності властей. Безтурботності абсолютно закономірної. Адже, регулярно спростовуючи чергові «сенсації» того ж таки «незалежного експерта» Кредо, влада тим самим заспокоює не лише громадськість, але й себе!
Щоразу в таких випадках лунають, зокрема, роз’яснення: катастрофа, мовляв, можлива лише у випадку 7-бального землетрусу безпосередньо під греблею, або ж внаслідок влучання в об’єкт ядерного заряду чи метеорита діаметром у 100 метрів. А такого начебто не може бути ніколи. Як стверджує, зокрема, нині директор Українського НДІ водогосподарсько-екологічних проблем Анатолій Яцик, «ГЕС розрахована на 100 років, а в експлуатації перебуває навіть менше половини цього терміну. Ніякої небезпеки немає, Київське водосховище побудували з розрахунком на різні стихійні лиха, в тому числі й землетруси».
Справді, проект Київського водосховища та його основних споруд передбачає 100 років безаварійної експлуатації. До того ж, як пояснював директор каскаду Київської ГЕС і ГАЕС Микола Бідний, надійність 40-кілометрової земляної дамби забезпечує створена за кошти Світового банку автоматична система управління, що дає можливість виявляти й попереджувати будь-які руйнування гідротехнічних споруд. Але треба, мабуть, враховувати й те, що проектувальники передбачали вздовж дамби заліснення, а не «закотедження». І нині вже ніякі автоматичні системи просто неспроможні захистити дамбу від забудовної експансії, що руйнує саму систему дренажу цієї споруди. В її охоронній зоні земля виявилася настільки доступною, що тут виросли цілі містечка так званих елітних котеджів. І їх власники, схоже, навіть не задумуються над тим, що, образно кажучи, вони самі таким чином рубають той сук, на якому сидять.
Тим часом риба гине мовчки…
Не так давно дуже серйозний «дзвіночок» пролунав для вітчизняної гідроенергетики із Росії, де на Саяно-Шушенській ГЕС сталася приголомшлива катастрофа. Це при тому,
що Саяно-Шушенська знач-но молодша, ніж Київська ГЕС. Але наша – надійніша, запевняють у дирекції каскаду ГЕС-ГАЕС. «Вона, – наголошував Микола Бідний, – розрахована на прилив води, який може спостерігатися один раз на 10000 років. Рівень води в такому випадку підніметься на десять метрів – і на це розраховані гідроспоруди. Якщо ж прогнозується така ситуація, ми можемо відкрити затвори, на три метри спустити водосховище – й тоді жодних проблем!» А що ж насправді?
Наскільки «комфортними» можуть бути подібні регулювальні спуски, стало ясно навесні минулого року, коли в Києві очікувався квітневий пік підняття води у Дніпрі. Тоді задля «мінімізації загрози підтоп-лення» (Гідропарку, частини Осокорків та окремих об’єктів у Конча-Заспі) на Київському морі терміново спускали воду, внаслідок чого саме водосховище перетворилося на величезний могильник риби. Тоді, за різними оцінками, тут загинуло 50-60 відсотків усього «обсягу іхтіофауни», а спеціально створена міжвідомча комісія виявилася в підсумку неспроможною встановити реальні масштаби завданих збитків.
Погомоніли тоді з цього приводу у Верховній Раді, «попеняли» керівництву ВАТ «Укргідроенерго» (яке, в свою чергу, послалося на рішення Міжвідомчої комісії) – на тому все й закінчилося. При тому, що якогось чергового протиповеневого спуску навряд чи доведеться чекати десять тисяч років. Тим часом ті, хто регулярно призначає Києву черговий «день Помпеї», узагалі пропонують… просто «спустити море». І засипати його відвалами з териконів Кривого Рогу та Донбасу. Навіть підрахували, що на реалізацію такого, з дозволу сказати, проекту потрібно всього 5 млрд. доларів (тобто в кілька разів менше, ніж на Євро-2012).
Так і триває вже більше десятка років абсолютно безпредметна дискусія навколо того, що робити з існуючим водосховищем, внаслідок чого сама проблема (в якій поєднані і екологічна, і економічна складові) тільки поглиблюється. Зокрема, за оцінками провідного наукового співробітника Інституту гідробіології НАНУ, доктора біологічних наук Володимира Щербака, одним із наслідків існування Київського моря (і всього Дніпровського каскаду) виявилося те, що дніпровська вода починає набувати ознак морської – причому не лише вдвічі (!) підвищилася її солоність, але й катастрофічно, з непрогнозованими наслідками змінюється іонно-катіонний склад солей.
Чим подібний процес може загрожувати іхтіофауні – вчені не беруться навіть прогнозувати. А от для людей наслідки очевидні вже сьогодні. Минулого літа наші екологи забили на сполох: купатися в довколишніх водоймах (передусім у Київському морі) небезпечно! Одна з причин – цвітіння води. «Через цвітіння рибі нічим дихати, – стверджував, зокрема, директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко. – Гинучи, вона осідає на дно, або ж скопичується на березі, де приваблює різноманітні бактерії, щурів, мишей, які розносять усіляку заразу».
І якщо нині ще можна говорить про певну «локалізацію» подібних наслідків упродовж Дніпра (починаючи саме з Київського моря), то з кожним роком ця проблема стає все масштабнішою, не менш загрозливою, ніж отой потоп, яким регулярно лякають киян.
Нічого особистого, тільки бізнес!
«Продам 550 гектарів моря» – приблизно такого змісту об’яви можна було побачити не так давно не лише в Інтернеті, але й у друкованих виданнях столиці. Ціна «товару» при цьому вказувалася доволі кусюча – 20 млн. у.о. Насправді ж, як з’ясувалося, шматочок Київського моря можна було «прикупити» – майже на півстоліття – усього за яких-небудь 100 тисяч американських грошей (без урахування, звісно, інших, супутніх витрат).
Принаймні, договір між товариством «Нептун» і Вишгородською райдерж-адміністрацією засвідчував, що за право орендувати вказану акваторію строком на 49 років фірма сплатила 100 тисяч доларів
– із наступною орендною платою в розмірі… 2 тис. доларів на рік. Власне, судячи з усього, «Нептун» на такому обмеженому просторі «божествувати» передумав і вирішив позбутися його, але вже у 200 разів дорожче! Навіть не повідомляючи про це самій райдержадмінстрації.
Коли факт подібної оборудки став відомий у прокуратурі Київської області, там тільки руками розвели: мовляв, неможливо продати об’єкт, що перебуває в оренді! Але… можна, згідно чинного законодавства, абсолютно легітимно «перепродати» саме право оренди. Покупцеві в таких випадках пропонується стати новим власником фірми. Так наші законодавці подбали про можливість (для всієї чиновницької вертикалі) отримувати зиск від торгівлі навіть не стільки самими об’єктами, а правом на користування ними. І стосується це не тільки землі, майнових об’єктів, але й морських просторів.
Чи зацікавлена влада за таких умов ще й займатися усіма отими згаданими вище проблемами? Запитання явно риторичне. Й одразу ж напрошується висновок: треба міняти таку владу! Але в тому-то й унікальність наших буднів, що в період між укладанням догвору про оренду моря до «перепродажу» права на оренду влада в країні встигла помінятися тричі! Тільки суть існуючих правил ні на йоту не змінилася…
ДОВІДКА
Київське водосховище (море) утворилося в 1965- 1966 роках за греблею, що перегородила верхню частину Дніпра вище Києва, в районі тодішнього селища (нині-міста) Вишгород. Площа водосховища становить понад 92 кв. кілометри, його довжина – близько 110 км, найбільша ширина – 12 км. Найбільші глибини (до 15 м) містяться біля греблі; майже половина акваторії – середні глибини (4,1м) та мілководдя (до 2 м). Водообмін у водосховищі здійснюється 9-12 разів на рік і залежить від обсягів води, що надходить з Дніпра та Прип’яті.
Радимо прочитати:
- Азаров заявив, що Україна готова видобувати газ в Ізраїлі
- АЗОВСЬКЕ МОРЕ ТИХО ПОМИРАЄ
- Під Одесою нечистоти пливуть до моря
- Українські землі заселять інші народи?
- ЧИ ВИНЕН «КАРАДАЗЬКИЙ МОНСТР» У ЗАГИБЕЛІ КРИМСЬКИХ ДЕЛЬФІНІВ?
- А ПІД ЗЕМЛЕЮ БУДЕ РАЙ?
Коментарів немає »
Коментарів поки що немає.
RSS-канал коментарів цієї публікації.
Залишити коментар
Із останнього:
НОВИЙ ТРУДОВИЙ КОДЕКС УХВАЛЮЄТЬСЯ В УМОВАХ СУВОРОЇ ЗАСЕКРЕЧЕНОСТІ
Фотогалерея