ukrtribune.org.ua / Архів категорії 'Люди'

Катерина КОЛЬЧЕНКО: «НІЩО НА ЗЕМЛІ НЕ МИНАЄ БЕЗ СЛІДУ»

24 листопада, 2011

Ніна ГОЛОВЧЕНКО, журналіст.

З перших кроків діяльності Університету «Україна», головною метою якого є надання вищої освіти всім бажаючим, у тому числі молоді з особливими потребами, проблемами організації інтегрованого освітянського середовища опікувалася Катерина Кольченко. »»»

З розділу Люди, Новини 

МАГІЯ СЛОВА І ОСОБИСТОСТІ КАТЕРИНИ СЕРАЖИМ

20 листопада, 2011

Олександр ГЛУШКО, письменник, журналіст.

В її аудиторії, послуговуючись театральною термінологією, завжди аншлаг. І не лише тому, що студенти з непідробною повагою ставляться до свого викладача. На лекціях і семінарських заняттях професора Серажим панує невимушена атмосфера творчого пошуку. І як можна бути байдужим чи прогулювати пари, коли йдеться про…магію слова, його невичерпні, хоча нерідко приховані, резерви й енергетичні можливості.

А слово ж – то головний матеріал, з яким доведеться щодня працювати майбутнім фахівцям і засобів масової інформації, і видавничої справи, яких готують в Інституті журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. І цей дивовижний «матеріал» треба не тільки досконало знати. Він мусить запасти в душу, піддаватися, як мармур чи граніт вправному скульптору, звуки – композиторові, обробці й ограненню, щоб потім реалізуватися в досконалому журналістському творі.

Відомий німецький педагог першої половини ХІХ століття А. Дистервег писав, що поганий вчитель підносить своїм учням істину в готовому вигляді, гарний – вчить її знаходити. До других, поза всяким сумнівом, належить і Катерина Степанівна Серажим. На її лекціях, практичних заняттях з нормативних дисциплін – чи то редакторський фах, чи текстознавство, чи політичний дискурс, чи літературне редагування – ви не побачите відсторонених, байдужих облич, не відчуєте тієї нерідко гнітючої тиші, яку порушує тільки голос викладача.

Катерина Степанівна володіє дивовижним хистом заряджати студентську аудиторію енергією слова, мислі, вона вміє «розворушити» кожного. Тож про пасивність слухачів і мови не може бути. Навпаки, стимулюється спільний пошук відповіді на часто складні, а то й дискусійні питання, що виносяться на заняття. Кожне з них – своєрідний майстер-клас, під час якого професор виступає більше в ролі арбітра, наставника, котрий не нав’язує студентові власної думки, а допомагає дійти до суті власним розумом.

Кажуть, педагогом, як і митцем, треба народитися. Але в цьому твердженні тільки доля правди. Без догляду, плекання закладених природою здібностей, зрештою, без повсякденного самовдосконалення навряд чи можна досягти бажаних успіхів навіть в улюбленій справі. Цю істину вкотре підтверджує життєвий, науковий, творчий шлях Катерини Степанівни.

Відомо, що вибір майбутньої професії залежить від різних обставин. Багато що закладено в генах людини. Свою роль відіграють також сімейні традиції, що передаються від покоління до покоління, оточення, в якому формуються риси характеру й уподобання особистості. Дідусь Катерини Степанівни Назар Іванович Гончаренко і батько кохалися в математиці. Могла й вона перейнятися тією точною наукою. Та магія цифр, простих і складних чисел вочевидь не захопила юну випускницю Василівської середньої школи, що на Білоцерківщині. Її над усе вабили мова, Слово, здатне не тільки бути засобом спілкування людей, а й тією незбагненною силою, що підкоряє душу, відтворює і пізнає світ у всій його величі й багатогранності. Здавалося б, різні сфери. Та допитлива студентка філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка вже на першому курсі відчула внутрішню, глибинну спорідненість мови й математики. Адже слово теж любить точність. Воно не терпить аморфності, приблизності чи двозначності в передачі думок і почуттів, у змалюванні фактів, подій, людських характерів і вчинків. Недарма відомий французький письменник, лауреат Нобелівської премії Анатоль Франс порівнював словник з космосом, розміщеним у алфавітному порядку, а його видатний співвітчизник Вольтер небезпідставно вважав, що граматика повеліває навіть царями.

Доля милосердна до тих, хто любить свою справу і прагне досконалості. Думаю, що її подарунком енергійній випускниці столичного університету Катерині Серажим стало одне з найкращих міст України – Львів з його збереженими традиціями національної культури, мови, з неповторною духовною атмосферою, європейською шляхетністю мешканців. Вісім років викладання української мови й літератури учням середньої школи в столиці Галичини не тільки збагатили Катерину Степанівну педагогічним досвідом, а й виявили в ній рідкісний талант аналітика, майбутнього вченого, що сприймає мову як живе, динамічне явище, здатне при глибокому проникненню в його сутність розкривати людям нові, не пізнані ще скарби.

І досвідчений філолог, що відшліфовував, збагачував свої знання у викладацькій роботі, Катерина Степанівна готова вже була зануритися у світ наукових досліджень, щоб відкрити з їхньою допомогою нові грані у багатющій царині мови.

Та життя, як відомо, не завжди передбачуване, трапляються іноді в ньому несподівані повороти, події, ситуації, котрі з першого погляду здаються випадковими. Та насправді, як нерідко пересвідчуєшся, за тією удаваною випадковістю приховується завуальований прояв закономірності. Замість дороги до читальних залів наукових бібліотек Львова, Києва Катерина Серажим помандрувала… за океан, на легендарний і загадковий острів Куба.

Замість помірного українського клімату – тропіки, замість карпатських смерек і київських каштанів – пальми, замість спокійного Дніпра – безмежний розбурханий океан. І переважно смагляві, з сонячною усмішкою, сповнені власної гідності, а ще відкритої сердечності й доброти люди. Попри нелегке життя і скромні статки внаслідок економічної блокади з боку великої й багатої сусідньої держави, вони не втратили життєвого оптимізму й щирості у стосунках як між собою, так і з закордонними гостями. До українців ставилися з особливою приязню, приймаючи й безплатно лікуючи сотні дітей ліквідаторів чорнобильської аварії.

Ту приязну атмосферу, дружнє ставлення до себе з боку кубинців Катерина Степанівна відчула з перших же днів перебування в далекій країні Латинської Америки. І відповідала тим же. Викладала юним кубинським школярам російську мову й літературу. Та водночас не пропускала нагоди, щоб познайомити їх з творчістю Тараса Шевченка й Лесі Українки, Михайла Коцюбинського й Олеся Гончара, Михайла Стельмаха й Ліни Костенко… Помічала, з якою цікавістю вбирають, всотують у себе ті знання її юні слухачі. Вражав патріотизм кубинців, їхнє надзвичайно шанобливе ставлення до своїх талановитих письменників, митців, діячів визвольного руху, таких, зокрема, як полум’яний борець за свободу Куби, поет, прозаїк і публіцист Хосе Марті, якого тут називали Апостолом Незалежності.

Ім’ям цієї шанованої тут людини названо Гаванський аеропорт, цитати з афористичних висловлювань легендарного Хосе нерідко можна прочитати в шкільних класах. Закарбувалося в пам’яті таке: «Батьківщині треба приносити жертви, як на вівтарі, а не тільки ждати від неї нагород, як на п’єдесталі».

Мимоволі порівнювала прояви високого пієтету кубинців до своїх героїв зі ставленням до світочів української духовної культури з боку всіляких бузин на власній батьківщині. І щемило серце. Чи терпів би цей волелюбний народ, розмірковувала з болем у душі, таких геростратів на своїй землі, які топчуться по великих іменах, безкарно продукуючи про їхній життєвий і творчий шлях примітивні за убогістю думки, брудні пасквілі? Розуміла, питання риторичне. Та була переконана: в тій ситуації, яка склалася в теперішній Україні, опускати руки не можна. Треба боротися, відстоювати власні традиції, культуру, українське слово, отже, приносити батьківщині «жертви, як на вівтарі». А її основна зброя – мова, якою послуговуються літератори, журналісти, видавці. І вона мусить бути відточена, глибока й переконлива. Їй присвятила не тільки понад сто п’ятдесят наукових праць, а все свідоме життя.

Поверталася в Україну після трирічної праці на кубинській землі збагачена новим досвідом, враженнями, які назавжди закарбувалися в її серці. В чомусь утвердилася, щось переоцінила в своїх поглядах. Знала одне: час не був потрачений марно, він став ще однією важливою сходинкою в житті.

Вдома поглиблювала власні знання в царині мови, працюючи на посаді асистента кафедри видавничої справи та редагування в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова (тепер Українська академія друкарства) у Львові.

Книга завжди була її неодмінною супутницею, довірливою подругою і порадницею, особливо в часи роздумів і вагань. Але тут, в інституті, чарівний світ цього дивовижного людського винаходу, особливо стародруків, справив на молоду аспірантку неабияке враження. Прагнення присвятити себе науці, всебічному вивченню мовних багатств, українського слова дедалі міцніше вкорінювалося в її душі. Невдовзі Катерина Серажим захистила кандидатську, а 2003 року – докторську дисертацію, у якій з властивою їй науковою глибиною розкрила особливості й значення дискурсу, як соціолінгвального феномену сучасного комунікативного простору.

Всебічне дослідження дивовижного за своєю глибиною й багатогранністю мовного світу, пізнання його невичерпного багатства стає одним з визначальних напрямків наукової діяльності спершу доцента, а згодом професора кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Катерини Степанівни Серажим. З-під її пера виходять навчально-методичні посібники для студентів-журналістів, у яких розкриваються лексичні, фонетичні, морфологічні, фразеологічні засоби української стилістики.

Та головним науковим і творчим доробком професора Серажим став перший в Україні універсальний підручник з текстознавства, який побачив світ 2009 року. Сказати, що це глибока за своїм змістом, ґрунтовна за науковою аргументованістю праця, значить звернути увагу лише на одну її грань, залишивши в тіні інші, не менш яскраві. Однією з визначальних особливостей цієї вагомої, як у переносному, так і прямому значенні цього слова (понад 500 сторінок тексту) книги є органічне поєднання академічного стилю з публіцистичністю. В кожному розділі підручника теоретичні положення й висновки підтверджуються живими прикладами з сучасної журналістської практики.

Для майбутніх фахівців засобів масової комунікації такий сплав, як на мій погляд, є цілком виправданим. Осягаючи глибини теоретичних знань, вони вчаться чітко, ясно й аргументовано формулювати власні думки, висловлюватися зрозумілою для широкої читацької аудиторії мовою. Відчувається, що Катерина Степанівна максимально врахувала цю важливу обставину. Працюючи над підручником, вона вклала в нього не лише багатющий запас власних теоретичних, практичних знань, а й душу. А саме це й допомагає студентам глибше засвоювати акумульований у підручнику теоретичний матеріал, знаходити йому практичне застосування.

«Характерною особливістю цієї праці, – як вважає професор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна І. Л. Михайлин, – є те, що вона дає не тільки необхідні професійні знання для журналіста, редактора, видавця, а й формує відповідальність у майбутніх журналістів і редакторів перед читачем за кожне написане слово, за спосіб вираження думки».

Надзвичайно, як на мій погляд, важливе спостереження. Адже хто з нас, навіть досвідчених журналістів, не зазнавав мук творчості, лишившись сам на сам з чистим папером чи зручно вмостившись перед монітором комп’ютера, щоб реалізувати в публіцистичному творі попередній задум. Здавалося б, усе в тебе є – і необхідні факти зібрані, і записники переповнені цікавими свідченнями людей, з якими спілкувався, накопичуючи матеріал для майбутньої публікації, і копії потрібних документів завбачливо зроблені, і враженнями від побаченого, почутого, осмисленого переповнена голова… Сідай і пиши… Аж ні, думки розпорошені, і ти ніяк не можеш знайти й органічно зв’язати між собою оті єдині й необхідні слова, що мають перерости в текст, у журналістський твір, здатний вплинути на людей, зачепити їх за живе, розрадити, переконати, стимулювати думку, а то й змусити діяти. І наукові праці професора Серажим, пов’язані з відтворенням у слові, в журналістському тексті розмаїття життєвих процесів, вчинків і поведінки людей, безперечно ж, відіграють тут особливу настановчу роль.

Фахівці, як відомо, не народжуються в готовому вигляді. Професіоналізм у будь-якій сфері, а тим більше у творчій, якою є й журналістика, вимагає, крім вродженого таланту, повсякденних зусиль, регулярного поповнення в тому числі й теоретичних знань. Акумульовані в названому підручнику вченої, вони допомагають журналістам-практикам краще орієнтуватися в системі фахових понять, знаходити найкоротшу дорогу до розуму і серця читача. Автор зосереджує увагу на основних властивостях і функціях тексту, зокрема, контактній, організуючій, закличній, функції формування громадської думки, поглядів. У книзі всебічно аналізуються журналістські стилі і жанри, структурні, композиційні, мовні особливості тексту, його архітектоніка. Рубрики, заголовкові комплекси, вміння заінтригувати читача, розставляти логічні, смислові акценти в підготовленому до друку матеріалі, використання образних засобів – тропів, афоризмів, стилістичних фігур – все це та багато іншого, пов’язаного з практичною журналістською творчістю, знайде в ґрунтовному підручнику та інших наукових працях Катерини Степанівни Серажим зацікавлений читач.

І хай поняття «теорія», котре у більшості з нас асоціюються з сухуватим, нерідко складним для розуміння текстом, розрахованим переважно на кабінетних вчених, не відштовхує працівників мас медіа, котрі мають справу з матеріалом, узятим з повсякденного життя. Характерною особливістю наукових розвідок професора Серажим, як уже відзначалося, є глибоке осмислення сучасної журналістської творчості, аналіз конкретних публікацій, радіо- телесюжетів на актуальні теми. Розкриваючи їхні проблемно-тематичні, жанрові, сюжетно-композиційні, стилістичні та інші особливості, автор відзначає не лише позитивні риси, а й вказує на недоліки, помилки, що істотно знижують переконливість, енергетичний потенціал таких публікацій і передач. Особливо це стосується чистоти мови, що, на думку вченої, пояснюється переважно низьким рівнем мовної культури окремих журналістів, у тому числі й тих, які готують матеріали для теле- й радіоефіру.

Аналізуючи типологію таких помилок, Катерина Степанівна тим самим підказує фахівцям пера, мікрофона, як уникати їх у повсякденній творчій роботі. Теорія й практика, науковий висновок і живе публіцистичне слово тут міцно поєднані між собою, одне випливає з іншого. І такий неординарний підхід у розкритті основ журналістської творчості істотно розширює потенціал сприйняття глибоких дослідницьких праць людини, яка присвятила себе вихованню високоосвічених професіоналів журналістського слова.

З розділу Люди, Новини 

Марія КАЛАКУРА: «ДЛЯ МЕНЕ ШКОЛОЮ ЖИТТЯ СТАЛА РОБОТА У ВИЩІЙ ШКОЛІ. ШЛЯХ БУВ ВСТЕЛЕНИЙ НЕ ТІЛЬКИ ПЕЛЮСТКАМИ, А Й КОЛЮЧКАМИ»

14 вересня, 2011

Ігор КОНВІСЕР, професор Університету «Україна».

Марія Михайлівна Калакура, завідувач кафедрою технології харчування Інженерно-технологічного інституту Університету «Україна» цими днями відзначатиме ювілей. Так сталося, що наші життєві шляхи перетнулися в далекому 1967 році: вона – 25-річна дипломниця Київського торговельно-економічного інституту, а я – молодий доцент, який тільки розпочав педагогічну кар’єру. Вона пройшла усі щаблі вищої школи: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор. У 2001 році за цикл наукових робіт була удостоєна Державної премії України в галузі науки і техніки. »»»

З розділу Люди, Новини 

Оксана КОЛЯДА: «ЩО Б НЕ СТАЛОСЯ У ЖИТТІ, ЛЮДИНА ЗДАТНА ПІДНЯТИСЯ І ПОЧАТИ ВСЕ З ПОЧАТКУ. ЛИШ НЕ МОЖНА ПІДДАТИСЯ НА СПОКУСУ, ЩОБ ЗАГАРБАТИ НЕ СВОЄ, АБО ДАТИ СЕБЕ ЗЛАМАТИ»

26 серпня, 2011

Ніна ГОЛОВЧЕНКО, для «Трибуни України».

Оксана Коляда – проректор зі стратегії розвитку Університету «Україна» – формує дуже розлогий асоціативний спектр своєю непередбачуваною манерою спілкування і як особистість, і як керівник, і як жінка. »»»

З розділу Люди, Новини 

ЖИТТЯ І ДОЛЯ ПРОФЕСОРА СВЯТОСЛАВОВА

17 серпня, 2011

Ольга КАЛЕНСЬКА (студентська прес-служба Університету «Україна»).

У свої 85 років професор, завідувач кафедри загальноекономічних дисциплін Університету «Україна» Олег Миколайович Святославов має чудовий вигляд. Я думала, що наша бесіда буде тривати хвилин 15-20, а вона затягнулася аж на три з половиною години. Такого толерантного, ввічливого й цікавого співбесідника, як Олег Миколайович, годі й шукати. Він переконаний, що сім’я – це найдорожче у житті будь-якого чоловіка. Шлюб Олега Миколайовича та Валентини Олександрівни Святославових триває 66 років. »»»

З розділу Люди, Новини 

«НА ВІЙНІ ДОЛЯ ДО МЕНЕ БУЛА ПРИХИЛЬНОЮ…»

7 травня, 2011

o_voine_1

Ігор ОЛЕКСАНДРОВ, журналіст.

У День Перемоги ми славимо подвиг нашого народу, співаємо гімн безприкладному героїзму, хоробрості, безстрашності, самовідданості радянських людей. Як би не змінювалися оцінки нашого минулого, але 9 Травня навічно вписане в історію. Серед тих, хто боровся за Перемогу на фронті – Олександр Васильович ВОРОНА, який нині працює  професором  кафедри дизайну Університету «Україна». Сьогодні пропонуємо увазі читачів Інтернет-видання «Трибуна України» його воєнні спогади. »»»

З розділу Люди, Новини 

Ольга СОЛОДУХА: «РАНІШЕ ПОТРІЙНИЙ СТРИБОК БУВ ВИНЯТКОВОЮ ПРИНАЛЕЖНІСТЮ СИЛЬНОЇ СТАТТІ»

5 березня, 2011

soloduha_1

Ігор ОЛЕКСАНДРОВ, журналіст.

Нещодавно в Києві пройшла церемонія вручення легкоатлетичної премії “Афіна – 2010″. Головну номінацію “Легкоатлетка року” отримала студентка Університету «Україна» Ольга Солодуха. Їй також присвоїли звання “Заслужений майстер спорту України“. Нагородження проводив Президент НОК України Сергій Бубка. »»»

З розділу Люди, Новини 

Віталій КАРПЕНКО: «ТРЕБА ВІДДАТИ НАЛЕЖНЕ КОМПАРТІЙНІЙ ТРАДИЦІЇ – ПЕРСОНАЛЬНІ СПРАВИ НЕ ВИРІШУВАЛИСЯ ЗАОЧНО»

13 лютого, 2011

yupo_1

Ігор ОЛЕКСАНДРОВ, журналіст.

Завідуючий кафедрою журналістики Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна» Віталій Карпенко – жива легенда. Публіцистику редактора «Вечірнього Києва» багато українських журналістів вважали і вважають своїми настільними книгами. Його книжки “Поодінці – вмирають, виживають – гуртом”, “Як повернути манкурту пам’ять”, “На нашій, не своїй землі” номінувалися на здобуття Шевченківської премії. А підручники та посібники з журналістики “Основи редакторської майстерності. Теорія, методика, практика”, “Інформаційна політика та безпека”, “Журналістика: основи професійної комунікації”, “Преса і незалежність України. Практика медіа-політики 1988-1998 років” корисні всім, хто працює і працюватиме в ЗМІ. Він – чудовий співрозмовник. Те, про що ми вели мову, не така вже давнина.  Люди середнього і старшого віку не повинні забувати ті часи, про які розповідає Віталій Карпенко, а молодь, яка тоді ще не народилась, має знати історію своєї країни. »»»

З розділу Люди, Новини 

ХАЛДЕЙ. ХУДОЖНИК З РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

23 січня, 2011

haldey_1

Ігор КОНВІСЕР, журналіст.
Ім’я Євгена Халдея відомо небагатьом, але його фотографії знають у всьому світі. Популярність прийшла до нього як до військового фотокореспондента. Военні фотознімки Євгена Халдея обійшли увесь світ і опубліковані як ілюстрації у незліченних підручниках, документальних книгах, енциклопедіях. Починаючи з кадру що, відобразив москвичів, які слухають по радіо урядове повідомлення 22 червня 1941 року, і закінчуючи знаменитим знімком «Прапор Перемоги над Рейхстагом». »»»

З розділу Люди, Новини 

Михайло САВЕЛЬЄВ: «НАВІТЬ МОЯ ПАРТНЕРКА ПО ТАНЦЯХ НЕ ЗДОГАДУВАЛАСЯ ПРО МОЮ НЕДУГУ, ЩО Я БУВ НЕРУХОМИЙ, А ЛІКАРІ ПРОРОКУВАЛИ МЕНІ «ЖИТТЯ РОСЛИНИ»

11 січня, 2011

savel_3 Ігор ОЛЕКСАНДРОВ, журналіст.

Після невдалого стрибка з парашутом Михайла Савельєва спіткала важка хвороба – розсіяний склероз. У боротьбі з недугою йому допомагали військовий гарт і східна медицина. Зараз він займає призові місця на танцювальних конкурсах і навчає цьому мистецтву дітей та дорослих. А ще організував при Університеті «Україна»  Центр танцювальної терапії для людей з фізичними вадами. »»»

З розділу Люди, Новини 

116 / 2.432 / 32.67mb